Серіал

Та я не хвилююся. Я сам відвіз її до пологового будинку, дев'ять місяців читав книжки про вагітність. Подивився домашні пологи через мережу, чужі, навіщось... Я не переживаю. Я не хвилююся... Я в паніці.

Хочеш сказати, що це не життя? А що такого, повторювати ті самі завдання, навіть не замислюючись? Хіба не всі так живуть, тим самим? Вічно дивляться свої серіали, п'ють пігулки. Хіба не одноманітність приносить комфорт?

- Все було добре, поки ти не підкотив до неї яйця. - Правда? А мені ось пам'ятається, що вона послала нас обох кудись подалі.

— Я не маю вибору. - Чоловіки завжди говорять так, коли їх кличе честь. Говорять своїй сім'ї. І навіть собі. Але ти маєш вибір, і ти його зробив.

— Як ми цього не помітили? — Низькорівневий фільтр сприйняття чи ми просто тупиці.

Коли сонце зійде на заході і зайде на сході, коли висохнуть річки і гори полетять вітром як листя, ми зустрінемося і будемо разом назавжди.

Повір на слово, брате, темніше ніч перед світанком.

— Наскільки важливо, як на мене, нам любити свою справу? — Це важливо, але це ще не все. Більшість не любить своєї роботи. Швидше ненавидять. Працюють за потребою. — А якби не потреба? — Якщо ти можеш залишити зненавиджену справу, то чомусь ні.

Ах ти, гравітація, безсердечна ти сука.

Усім нам властиво приймати дурні рішення, але час — кумедна штука, а іноді й трохи чарівна: якесь дурне рішення з часом може перетворитися на щось зовсім інше.