час

Занепокоєння творить дивні речі з часом. Щодня починався з відчуття того, що сьогодні щось проясниться, і кінець тривог завжди здавався близьким.

... за Сталіна після смерті атеїзм був, а тепер знову релігія. А за нею після смерті все як за Сталіна. Ти прикинь, як тоді було. Всі знають, що ночами в Кремлі віконце горить, а за ним Він. І він тебе любить як рідного, а ти його і боїшся до всеру, і теж ніби любити повинен усім серцем. Як у релігії. Я про Сталіна чомусь згадав — почав думати, як так можна — боятися до всеру і одночасно любити всім серцем.

То потуги, то колотнечі. Колотнечі — і знову потуги.. Так і крутимось ми, бідолахи, У віковічному порочному колі. Починали все це — варяги, А підбивають підсумки — злодії.

... Якщо у когось і є доля, то це чоловік. Якщо кого доля осягає, то це жінку.

Привид, привид. Так деякі літературознавці, фахівці з драматургії, називають подію, яка стала поворотним пунктом для персонажа. Потрясіння, пережите у минулому, але продовжує діяти у теперішньому. Якийсь життєвий шок, витіснене переживання, таємницю, яка пояснює особливість особистості, її психологію, внутрішнє життя, більшу частину вчинків.

Нині епоха загальних розлучень. Кого розлучає життя, кого смерть... Сьогодні розлука тривіальна, а оригінальна якраз зустріч. Вона майже як диво... Хіба не диво, що ми з вами сидимо вдвох і розмовляємо?

Кожному віку відповідає своя мудрість, до сорока п'яти років вона полягає, між іншим, у тому, щоб не лягати спати з порожнім шлунком.

Журнал«Marie Claire» бере у Хіта інтерв'ю: — Коли ви востаннє почували себе щасливим? - Сьогодні вранці під час сніданку. - Чому? — Бо я їв яйця і пив каву.

Лови мить, поки спить час, старовина.

Нерозуміння між чоловіками та жінками зростає, якщо вони не знають, що люблять одне одного.