гнів

Він був абсолютно щирий у кожному своєму слові. І коли він був у настрої, то сам вірив усьому, що говорив.

Ти не повинен любити збожеволілу зграю птахів! Ти зовсім не повинен віддавати любов за ненависть і злість. Ти повинен тренуватися і бачити істинно добру чайку в кожному з цих птахів і допомогти їм побачити ту саму чайку в них. Ось що я називаю коханням.

Довго ходили репетитори і готували мене до п'ятого класу, потім я служив за різними відомствами, проводячи більшу частину дня абсолютно безпричинно, і мені говорили, що це розумова праця ; моя діяльність у сфері навчальної та службової не вимагала ні напруження розуму, ні таланту, ні особистих здібностей, ні творчого піднесення духу: вона була машинною; а таку розумову працю я ставлю нижче фізичного, зневажаю його і не думаю, щоб він хоча одну хвилину міг служити виправданням бездіяльного, безтурботного життя, оскільки сам він не що інше, як обман, один з видів тієї ж ледарства.

Великі волохати сніжинки сипалися з неба, прикрашаючи і без цього прекрасну Москву... Дороги перетворилися на казкові стежки, прикрашені золотими бусинами вогнів... люди проносилися повз нього, посміхаючись комусь чи просто собі.

Ми стаємо тим, про що думаємо. Якщо у вас злі думки - ви відчуваєте злість, якщо у вас радісні думки - ви відчуваєте радість, якщо у вас щасливі думки - ви відчуваєте щастя... і якщо ваші думки сповнені любові - ви відчуваєте любов. Змініть свої думки, і ви зміните свої переживання.

Якщо блондинка не вміє підтримати розмову, ми називаємо її«лялькою», мовчазного блондина вважаємо йолопом. А поряд з цим світ сповнений«цікавих мовчазних брюнетів» та«томних брюнеток», абсолютно безмозких, але ніхто їх чомусь за це не звинувачує.

Іноді якась дрібниця здатна зробити на нас дію, абсолютно невідповідну з її фактичним значенням. Все залежить від ситуації та від нашого настрою в ту хвилину.

— Якби тільки дощ перестав бити мене по голові, — заговорив Пікар. — Хоч на кілька хвилин. Просто щоб я згадав що таке спокій. Він стиснув голову обома руками. — Пам'ятаю, у школі за мною сидів один нелюд і щипав, щипав, щипав мене кожні п'ять хвилин. І так весь день. Це тривало тижнями, місяцями. Мої руки були в синцях, шкіра здулася. Я думав, що збожеволію від цього щипання. І він мене довів. Скінчилося тим, що я справді розлютився від болю, схопив металевий трикутник для креслення і мало не вбив цього виродка. Мало не відтяв йому голову, мало не виколов очі, мене ледве від нього відірвали. І весь часкричав: Чого він до мене пристає? Господи! — Тремтячі руки все дужче стискали голову, очі були заплющені. — А що я можу зараз зробити? Кого вдарити, кому сказати, щоб перестав, дав мені спокій? Дощ, проклятий дощ, не дає перепочинку, щипає і щипає, тільки й чути, тільки й видно, що дощ, дощ, дощ!

Захопившись ревнивою підозрілістю, можна образити і абсолютно безневинну людину.

Він був мені зрозумілим, цей доктор філософії. Завжди і за всіх часів існували такі люди, абсолютно задоволені своїм становищем у суспільстві і тому цілком задоволені становищем суспільства.