космос

Хто в собі не носить хаосу, той ніколи не породить зірки. (Потрібно носити в собі хаос, щоб бути в змозі народити зірку, що танцює).

Ми є, тому що ми є. Ми можемо скільки завгодно уявляти галактики, не схожі на нашу, але інших у нас немає.

Перед обличчям Космосу більшість людських справ виглядають незначними, навіть дрібними.

— Може, прогуляємося? — Куди, дивлячись на ніч? — Я покажу тебе зіркам.

Мені не подобається сучасне розуміння зоряності. Зірками, як мені здається, повинні вважатися лікарі. Вони рятують життя. А ми просто розважаємо людей.

Світ був простий – зірки у темряві. Чи був це 1947 до нашої ери або нашої ери, раптово втратило всяке значення. Ми жили, і це ми відчували з усією гостротою. Ми розуміли, що життя було сповнене людей і до настання століття техніки — мабуть, у багатьох відношеннях повніше і багатше, ніж життя сучасної людини. Час та еволюція в ці миті переставали існувати. Все, що в житті людини було реальним і мало значення, сьогодні залишалося таким самим, яким воно було колись і буде завжди. Ми розчинялися в абсолютному загальному мірилі історії: нескінченна безпросвітна темрява під риєм зірок.

Той, чиє обличчя не сяє світлом, ніколи не стане зіркою.

І ще — якщо ти поет, дивися найчастіше на нічні зірки. Якщо ти не поет, все одно виходь на балкон і дивися. Може, колись помітиш, як одна із зірочок тобі підморгнула. І запросила у політ. Тут можуть відкритися справжні моменти життя. Не пропусти миті. А якщо в тебе немає балкона, і ти не поет, і твоя голова рідко повертається до зірок, тоді йди й дивися собі під ноги — і там можна побачити у калюжі відбиту зірку. Ану, як підморгне?

Багаття догоріло. Зірки вже блідли. Вітер так і не вгамувався. Вітр теж мав свою історію, яку він розповідав у порожнечу.

Адже кожен винаходить той світ, в якому йому легше. Що таке усі ці картини світу? Це просто системи такі, за яких зручно було жити Марксу, Сміту чи Пепеляєву якомусь, що сидить у себе на горищі і в саморобний телескоп на зірки дивиться... Є килим, у ньому нитки, кожен тягне за ту, яка йому більше подобається. А насправді строкатість та нуль сенсу. Мені, може, приємно думати, що зараз катастрофа, тому що я все життя вивчаю катастрофи і те, що залишається. А вам приємніше вважати все це заради вас і ваших єдиних слів. Я тільки бачу поки що той світ, який був, — скінчився, що він уперся в стіну і що ця стіна однакова хоч у нас, хоч у французів, хоч у мексиканців. Народовладдя — глухий кут, влада монарха — глухий кут ще більший, і значить, треба вивести таких, які можуть зовсім без влади або яким чужа сама думка про ієрархію... Так, повзатимуть, кожен сам за себе...