людина

— Наш світ абсурдний, — говорю я своїй дружині, — і вороги людини — домашні його! Моя дружина сердиться, хоча я вимовляю це жартома. У відповідь я чую: - Твої вороги - це дешевий портвейн та фарбовані блондинки! — Значить, — говорю, — я істинний християнин. Бо Христос навчав нас любити своїх ворогів.

Щастя — слизьке з усіх шматків мила.

І посміхайся всім якнайширше — вони повинні бути впевнені, що ти холодна лицемірна сволота.

— Ми породимось із багатими сеньйорами! Ми матимемо свій герб! — Сестричко, у тебе вже є свій герб:«М» та«Ж» на тлі двох нулів.

Краще ворушити мізками, ніж грати м'язами.

Я довго спостерігав, питав, намагався зрозуміти, як сприймають світ інші люди, і знайшов, що світ одних дуже страшний і ще більше мертвий, ніж мій, і лише мало хто живе постійно в одухотвореному і завжди новому світі.

Зло це зло. Менше, більше, середнє — все одно, пропорції умовні, а межі розмиті. Я не святий пустельник, не тільки одне добро творив у житті. Але якщо доводиться вибирати між одним злом та іншим, я волію не вибирати взагалі.

Немов вітер у степу, мов у річці вода, День пройшов — і назад не прийде ніколи. Будемо жити, о подруга моя, справжнім! Жаль про минуле — не варто.

…Підози можуть зайти дуже далеко – тільки дай їм волю.

Паш, обіцяли скоро. Але ж це«швидка», тож як приїдуть.