людина

— Доктор Кокс, ви отримали моє нагадування персоналу про те, що у клініці всі мають ходити у халатах? — Так, Бобе, отримав. І, спочатку просто викинув у відро для сміття, але потім вирішив, що це недостатньо красивий жест, тому я зробив твоє опудало з соломи, одягнув на нього свій лікарняний халат з твоїм нагадуванням у кишені і запросив сусідських дітей — ми палили твоє опудало і били його палицями.

У Росії нічого немає , але є пісні, від яких хочеться плакати.

Народ вимагає сильних відчуттів, йому і страти — видовище.

Жінка, коли чогось хоче по-справжньому, вона ніколи не просить... вона каже про це, постійно каже!

-...Ми повинні йти, Холмсе. - Звичайно, йдіть. - А ви? – А я помилуюсь тут видами. На самоті. – У горах одному небезпечно. – Не більше, ніж скрізь у нашому недосконалому світі.

У тобі можна побачити всі пори року, від кожного потроху.

Я не пив, був чемний, замкнутий, а оточуючих мало помічав. І нікому не давав читати своїх рукописів. Їхня думка мене не цікавила: без потреби. Мене цікавила думка Історії.

- Місіс Хадсон, господиня квартири, зробила мені привабливу пропозицію, вона мені зобов'язана. Кілька років тому її чоловікові ухвалили смертний вирок у Флориді, я її врятував. — Вибачте, ви врятували її чоловіка від страти? - Ні, я прискорив її.

Саме грішникові, а не святому, потрібний Спаситель, заступник і священик; якщо вам нема чого викуповувати, на що вам релігія?

Іноді якась дрібниця здатна зробити на нас дію, абсолютно невідповідну з її фактичним значенням. Все залежить від ситуації та від нашого настрою в ту хвилину.