людина

— Знаєш, я помітив, що, незважаючи на те, що на своєму шляху, у цих славних шинках і мебльованих кімнатах, ти зустрічаєш різних дівчат, до речі, багато з них дуже милі, нікого з них ти не залишив поряд. Все одно рано чи пізно повертаєшся до цієї відьми. — Ну, вона ж таки відьма.

Я ніколи не робив з помилок трагедію, тим більше не намагався звинувачувати у своїх помилках інших. Готовність платити за все, що зробив — і добре, і погане, — я завжди вважав чи не найважливішим показником душі.

Всім нам відомо різницю між займенниками«він» чи«вона» — і«ти», прямим зверненням, — усі ми відчуваємо при особистому повідомленні один з одним вплив чогось, крім звичайної чемності, чогось, що випереджає її. У нас мова не повернеться натякнути людині в обличчя про неприємне, хоча ми годину тому, можливо, вільно про те поширювалися за його спиною. Ми почуваємося по—іншому.

Навколишні люблять не чесних, а добрих. Не сміливих, а чуйних. Не важливих, а поблажливих. Інакше кажучи, безпринципних.

За мною треба доглядати. Я говорю не про діамантові каблучки, дорогі ресторани і різні брязкальця — це змушує мене почуватися незатишно. Я росла без цього, і все це не моє, розумієте? Але мені потрібно, щоб хтось сказав: Набрати тобі ванну? або«Ходімо сходимо в бар, тільки ти і я».

Коли людина задирає ніс, спіткнувшись, вона ламає ногу там, де решта всього дряпають коліно.

У кожному з нас живе дитина. Зачинити його на віки вічні – справа нехитра.

Одного разу я почав бачити, як деякі люди зазнають поразки не через те, що не вміють рахувати, а через невміння зрозуміти, чому так сталося. Відмовки вони вміли знаходити, але зрозуміти – ні.

Я зрозумів: я кращий і сексуальніший за тебе, і тепер, коли Кетрін немає, ти боїшся, що я всю свою увагу зверну на Олену. Але не хвилюйся – Олена не Кетрін.

Завдання завжди просте, якщо знаєш відповідь.