людина

Збожеволіти — так зі смаком.

Це так по—жіночому — думати про те, що життя має тривати вічно.

Юність закохується в обличчя, зрілість – у тіло, а старість – у душу.

Туга за розумінням, — раптом подумав Перець. — Ось на що я хворий – сумом за розумінням.

— Чому ти не дивишся на мене? Прикидаєшся, що я не існую? — Ні, Чарлі, — прошепотіла вона, — я вдаю, що мене не існує...

— Не дивись на мене як коп. Друзі не дивляться один на одного , як копи.

Я побіг у комору, врятував сьомгу. Я побіг у кухню, врятував халат.

Безтурботно починаєш чекати саме тоді, коли тобі нема чого чекати.

" Освіта?" — говорив він, витягаючи гаманець:«ось моя освіта». Або:« Переконання? ось...». Або:«Що, Гнаце, твій Марко знову залишився на другий рік? Це ти дурень, а не він. Мій Сема теж ледар, але я що роблю? Перед іспитами зустрічаю в клубі його директора і говорю прямо: м. Субоцький, тримаю з вами парі на п'ятсот, що мій син знову застрягне. — І річ у капелюсі».

Треба ставити собі завдання вище за свої сили: по—перше, тому, що їх все одно ніколи не знаєш, а по—друге, тому, що сили і з'являються у міру виконання недосяжного завдання.