людина

У нас у горах гроза тим ближча, чим сонце яскравіше.

Надмірно поспішаючий так само спізнюється, як і надмірно повільний.

Великі повинні нахиляти небо до людей, не знижуючи його.

Кінець життя сумний, середина нікуди не годиться, а початок кумедний.

Світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви, і на них доводилося показувати пальцем.

Нас усіх переслідують привиди минулого, Ватсон, що затьмарюють нам сонячні дні.

— Іноді краще відповісти на несправедливість милосердям. - Я відповім на несправедливість справедливістю.

- Як ваша яхта? — Вона вкрилася іржею, Росс. А знаєш, що іржа робить із яхтою? — Надає їй вигляду антикваріату? — Іржава для яхти — рак. - Ах так, від цієї хвороби загинув мій велосипед.

— Знаєте, сер, доктор Тауншенд казав, що у вас є чудові старі історії про минуле клініки. Я б хотів почути одну якось. — Так, чому б не розповісти. Якось 1968 року... Я тебе ненавиджу. Кінець. - Він часто цю розповідає. - Я знаю.

Війна — найдурніша з людських вигадок.