людина

— Я помітив, що ти фанат страшних пташиних кліток, — каже Луї. - Вони не мої. Я їх ненавиджу. - Що? Чому? - Я люблю свободу.

Моя голова як баржа, навантажена вугіллям та залізом. І коли вона нахиляється, вантаж ковзає то до одного борту, то до іншого, і зрештою баржа перевертається. Ось і моя голова, як ця бісова баржа — хитається, хитається і перевертається, і я нічого зробити не можу.

Є така рідкісна порода людей, яким віра ні до чого.

Ніколи не думайте, що ви вже знаєте. І як би високо не оцінили вас, завжди майте мужність сказати собі: я невіглас. Не давайте гордині опановувати вас. Через неї ви будете наполягати там, де потрібно погодитися, через неї ви відмовитеся від корисної поради та дружньої допомоги, через неї втратите віру об'єктивності.

... тому, що ти - диво, і я готовий проміняти рай на пекло, аби бути поряд з тобою...

Все змінюється. Цей світ непостійний і оманливий. Все виявляється не тим, що здається.

Ти приймала мене за танцюючого собачку. Але я танцюю лише тоді, коли знаю мелодію.

Бетмен пішов... О, ні-ні! Стійте! Бетмен повернувся — забув кинути мікрофон.

- Вітаю! — Тобі не здається, ніби ти забув щось дуже важливе? Немов у тебе в голові щось таке, що ти мусиш знати, але згадати не можеш? - Ага. — Це твоє«ага» лише тому, що ти боїшся мені суперечити? - Ага. - Я люблю тебе! — Ага... Е-е, я теж тебе люблю, так.

Ми маємо бути чесними з тими, кого любимо.