страх

Страх перед ім'ям лише посилює страх перед тим, хто його носить.

Жінка має бути як хороший фільм жахів: чим більше місця залишається уяві, тим краще.

Вам нема чого боятися, якщо вам нема чого приховувати.

Боятися критики (з боку будь-кого) може тільки не впевнена в собі людина.

Дзеркальні відображення мало чим відрізняються від тестів Роршаха — розглядаючи їх, ми стаємо жертвою власної короткозорості чи страхів.

У такі моменти людина розсудлива, сховавши гордість у кишеню, визнає, що зробила жахливу помилку. Але, правду кажучи, я ніколи не був розумною людиною.

Страх – це фенікс. Можна тисячу разів дивитися, як він згоряє, але він все одно повертатиметься.

Перемогти страх найважче. Саме його ми запам'ятовуємо особливо міцно — із почуття самозбереження.

Мета життя - самовираження. Виявити у всій повноті свою сутність — ось навіщо ми живемо. А в наш час люди стали боятися самих себе. Вони забули, що найвищий обов'язок — це обов'язок перед собою. Зрозуміло, вони милосердні. Вони нагодують голодного, одягнуть жебрака. Але їхні власні душі наги і вмирають із голоду. Ми втратили мужність. А може, його в нас ніколи не було. Побоювання громадської думки, ця основа моралі і страх перед богом, страх, на якому тримається релігія, — ось що панує над нами.

— Інші тебе також побачать? - Запитала Люсі. — Спочатку ні, — сказав Аслан. - Пізніше; з огляду на обставини. — Але ж вони мені не повірять! - Вигукнула Люсі. — Це не має значення, — відповів Аслан. — Ой-ой, — сказала Люсі. — А я так раділа, що знайшла тебе. Я думала, що ти дозволиш мені залишитися. Думала, ти загарчав, і всі вороги жахнуться як раніше. А тепер так страшно. — Тобі важко зрозуміти, мале, — сказав Аслан, — але ніщо ніколи не відбувається так, як було.