життя

Нарешті. Так далеко від усіх! Так близько одне до одного.

Шампанське вранці п'ють або аристократи чи дегенерати.

Людина може зробити будь-що, якщо по-справжньому хоче померти.

- Та годі вам! — голос його був сповнений щирого подиву, — у чому проблема? Хтось із нас багатий, а хтось бідний. Що тут нового? У мене є машина, а у вас ні. У мене достатньо їжі, а у вас немає. Все у нас, як завжди, але раніше ви не скаржилися. Навіщо ж повставати зараз?

— Він забрав у мене жінку, яку я любив! — Ця крадіжка така незначна, що вона навіть не передбачена законом.

— Ти в нас найкращий співак, за такого таланту треба бути відповідальним... — Все, що мені треба, — бути щасливим!

Так, я бігла з іншим, бігла! (З тугою.) Ти б теж бігла. Я згорала на вогні, вся душа в мене в ранах і виразках, а твій син був для мене струмком води — я чекала від нього дітей, заспокоєння, цілющої сили. Але той був темною річкою, осяяною гілками, що хвилювала мене шурхотінням очеретів і глухим гуркотом хвиль. І я пішла за твоїм сином - адже він був холодним струмком, - а той посилав мені слідом за зграєю птахів, і вони заважали мені йти і віяли холодом на мої рани, віяли холодом на бідну суху жінку, дівчину, обласкану вогнем. Я не хотіла, зрозумій! Я не хотіла, я не хотіла! Я прагнула твого сина, і я його не обманювала, але рука того підхопила мене, як шквал. І він підхопив би мене рано чи пізно, навіть якби я постаріла і вседіти твого сина вчепилися мені у волосся!

Одні люди мріють щось мати, інші – кимось стати, а треті – щось зробити.

Я не сумую за ним. Я сумую за уявленням про нього.

Мені хотілося лише одного: знову провалитися в сон, у темряву, зникнути. Нерви напружені до краю. Ще трохи — і розривуся. Усередині мене ніби була надувна кулька, повністю наповнена водою, — ось-ось лопне. Хтось проколіть його шпилькою. У цьому будинку я почувала себе хворою.