Рей Бредбері

Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.

Подушка – сніг під теплою щокою. Руки мої пестять завірюху; Ти пішла.

— А я боюся тебе кохати, — вів далі він. Ти знову почнеш мене мучити.

Навіщо витрачати свій останній годинник на те, щоб кружляти по клітці і запевняти себе, що ти не білка в колесі?

Не важливо, що саме ти робиш, важливо, щоб усе, чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб у ньому залишалася частка тебе самого. У цьому різниця між людиною, що просто стригне траву на галявині, і справжнім садівником. Перший пройде, і його не було, але садівник житиме не одне покоління.

Люди або люблять один одного, або ні, і часом кохання виникає між тими, кому не треба б любити один одного.

Щасливо залишатися. Адже це означає«залишатися щасливим», правда?

Потрібно сп'янитися і насичуватись творчістю, і реальність не зможе тебе знищити.

Боже мій, завжди трапляється щось несподіване. Я хочу сказати, варто трохи розслабитися, як Господь дає тобі стусан.

У них [дітях] стільки палкості, жадібного інтересу до всього! Напевно, цього мені найбільше не дістає у дорослих людях — дев'ятеро з десяти вже охолоніли, стали байдужими; ні свіжості, ні вогню, ні життя в них не лишилося.