Книга / твір

Воскресіння можливе лише після повного саморуйнування. — Тільки втративши все, — каже Тайлер, — ми маємо свободу.

Не можна брати минуле із собою. І не можна озиратися, це стомлює і веде до загибелі. (Не брати з собою нічого з колишнього життя. Нічого! І не озиратися - від цього тільки втомлюєшся і втрачаєш сили.)

... потрібна жадоба життя. Навіть пожадливість до життя. Пристрасть. А яка може бути пристрасть до того, що тобі давно остогидло.

Чим ближче підпускаєш до себе людину, тим болючіше він тебе ранить.

Той, хто грає на фортепіано може насправді не бути піаністом, пишучий у риму не бути поетом, а жінка, що народила, не бути матір'ю.

Любов, що пережила розлучення, винагороджується вічністю.

— Ти дуже... впевнений у собі, — посміхнувся Луї, мимоволі підводячи брови. — А чому я не повинен бути певен? – широко посміхнувся. І справді, чому ні.

Двигун всіх наших дій є все-таки особисте щастя.

Захищеність сірістю досить надійна. Але коли ця оболонка дає пролом, залататися знову сірими нитками неможливо, латки рвуться. Не можна вилікуватися від обмеженості.

От отець Франциск говорив минулого тижня:«Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багачеві — в царство небесне». А сам щонеділі приймає від білих багатіїв подарунки всякі - вина та фрукти - і годинами люб'язно з ними розмовляє, а коли йдуть, проводжає їх до автомобіля, анітрохи не бентежачись тим, що вони не увійдуть до царства небесного.