Фільм

— Місіс Хадсон, повернусь пізно, можливо, захочу їсти. — Я домовласник, дорогий, а не хатня робітниця. — Щось холодне підійде!

Мудрість часом виявляють люди, яких її зовсім чекаєш.

— Я вегетаріанка. — Тут я з Вами згоден. Я не їм те, що має брови.

То серце не зрозуміє печалі безвихідної, Якому дивитись на радості завгодно. Я не звинувачую тебе, як здавна йде: Про тих, хто ув'язнений, не думає вільний.

— Дорослим треба на роботу... а ти що робитимеш? — Не знаю. Краще взагалі нічого не робити, аніж робити те, що не подобається.

— Тобі треба подумати про заміжжя. — Я чекаю на Арна. — А як він не повернеться? — Значить, я не матиму чоловіка.

Діадема зникла багато років тому. Ніхто з тих, хто нині живе, її не бачив. Це очевидно. Потрібно поговорити з тим, хто помер.

— До зустрічі у Мілані. — А ти скоро туди приїдеш? — Да скоро. За три—чотири роки.

Питання етикету: як повернутися, проходячи повз вас? Задницею чи мошонкою?

— Тебе притягує все небезпечне: потужні вантажівки, мотоцикли, феєрверки... — Усі люблять феєрверки! — Дивитись — так, але не робити.