життя

Як писати? Писати, не виносячи вироків, не нав'язуючи уподобань, визнаючи свої помилки. Вміти дивуватися, радіти, сумніватися, сумувати та страждати.

Коли людям треба чимось зайняти себе, одні беруть до рук книгу, інші – кульок насіння.

Померти все одно доведеться, ця чаша вас не мине. Навіщо ж виходити із зали, не додивившись спектакль до кінця? А раптом п'єса, в якій, між іншим, кожен виконує головну роль, ще здивує вас несподіваним розвитком сюжету?

- Чому він ховається? Чому він нікому не довіряє? Та тому, що він був кинутий тими людьми, які повинні були любити його найбільше. — Не лізь до мене з цим Фрейдівським лайном! - Вислухай, Джеррі. Чому він спілкується із цими тупими образинами? Та тому що кожен з них голову тобі проб'є за нього. Це називається відданістю. - Дуже зворушливо. - Це не вплив. Він сам заперечує тих людей, перш ніж вони подумають кинути його. Це механізм захисту та все. Через це він був самотній усі свої 20 років. Це буде знову і знову. Я не хочу, щоб таке з ним сталося знову.

Куди б тебе життям не заносило, ти це ти. Зі своїми проблемами, зі своїми здібностями, єдиний та неповторний.

Для зіткнення потрібні двоє.

- Це небезпечно. Тебе можуть поранити. - Як і тебе. — У яку б ідіотську історію ти не вплутався, я не відпущу тебе одного й крапка. — Я не розумію, чому це ти робиш? — Бо ти ще мій брат.

У мене є недолік: я не вірю в добрі новини.

У практичному житті від генія користі не більше, ніж від телескопа в театрі.

Якщо драма беззмістовна, фільм порожній, а комедія бездарна, дайте мені дозу збуджуючого – вдарте по нервах приголомшливою музикою! І мені буде здаватися, що я реагую на п'єсу, тоді як це всього лише механічна реакція на звукохвилі. Але мені все одно. Я люблю, щоб мене струсило як слід.