Серіал

Там, де для інших стіни, ми бачимо вікно.

Ти мій. А я – твоя. Загинемо, отже, загинемо. Але спершу ми поживемо.

Іноді гнів призводить до помилок. У тому числі й у плані.

«Він сидів задумливий і сумний...» Твоє обличчя я не бачу, але плечі у тебе явно задумливі й сумні...

Я знаю, що ти хочеш припинити це. Захистити її. Але ти молодий і не бачиш того, що я бачу. Справа не тільки в тому, що поряд з нею він стає кращим. Це так... Але й він також змінює її. Деймон кидає їй виклик. Дивує її. Примушує замислюватися про своє життя. Про переконання. Стефан інший — його кохання чисте. І він завжди буде добрим заради неї. А Деймон - або найкраще в її житті, або найгірше.

— Наше завдання — знайти примару, задати йому перцю, та й... зробити пару наколок.

Ти високого зросту, у тебе ідеальні груди, довге волосся. Якби я була на твоєму місці, я скрізь ходила б голою. У мене не було б роботи, не було умінь, я навіть читати не вміла. Просто була б голою.

Я люблю тебе, Олено! Я люблю тебе так сильно, що навіть не можу зробити нічого егоїстичного. Чому ти цього не розумієш?

День, коли ти втрачаєш когось – не найгірший. Зрештою, тобі є що робити. Найгірше дні, коли вони залишаються мертвими.

— Коли мені було 15, батько купив мені власну яхту. - Власну яхту? - Що? Що? Він хотів мене втішити - мій поні захворів.