час

Від жахливого стресу сучасні жінки завчасно старіють. Адже стрес пригнічує ДНК у клітинах, і вони перестають ділитися. Через стрес у нас знеможений вигляд, тільки у нас, не у чоловіків. У самотньої жінки старше 35 більше шансів загинути від рук терористів, ніж вийти заміж! Але найжахливіше в тому, що зараз наше покоління зовсім не одружується, а водночас терористи весь час тиняються неподалік. І весь цей стрес виступає просто у нас на обличчях!

Слава – дивна штука. Люди раптом починають бачити в тобі те, чого ти сам у собі не бачиш, але частіше — те, чого в тобі зовсім немає.

Іноді Трейсі спостерігала, як ув'язнені закохувалися у охоронців. Це кохання народжувалася від розпачу, безнадійності та почуття залежності. Засуджені у всьому залежали від охорони: охорона визначала, що їм є, як жити, а часом — чи взагалі жити.

Я любив у житті двічі - я маю на увазі, по-справжньому, - і обидва рази був переконаний, що все це навіки і скінчиться тільки з моєю смертю; і обидва рази це скінчилося, а я, як бачиш, не помер.

Я терпіти не можу дві речі. Чоловіки, коли вони плачуть. Я знаю, плакати їм іноді доводиться. Але цього не люблю. І ще не терплю, коли вони лають своїх дружин. А майже всі цим займаються.

За всіма цими сучасними, дуже страшними, на мою думку, і диявольськими явищами, як комп'ютер, відбувається забуття природи. Найкрасивіше, що нас оточує, і те, до чого звертається погляд і серце навіть найглухішої і сліпої людини — блакитність неба, пронизливе свіже повітря, блиск річки, краса дерев, ніжність квітів, — забувається за комп'ютерами. Люди зосереджуються на цих залозках, цієї цукерочності і втрачають справжній смак. Я вже не говорю, що при цьому вони втрачають ще й здоров'я.

Кохання: просте слово, легке, як серпанок, не ширше і не довше, ніж вістря голки. Так, саме вістря, лезо, бритва. Воно пронизує саму середину твого життя, твого світу, розтинаючи їх на дві частини: до і після. «До» і«після»... і«протягом» – мить не ширша і не довша, ніж вістря голки.

Слухай уважніше, коли я займуся цією справою, стану на їхнє місце, я нізащо не дозволю грати з собою в ці ігри. Не дозволю витрачати свій час на це — життя надто коротке. І я ненавиджу нечесність і боягузтво.

Ми всі – машини часу. Ось чому все своє життя я перебуваю під чарівністю людей похилого віку. Тому що я знаю: ось зараз натисну його потайну кнопку і опинимося 1900 року. Або на Громадянській війні... А у дитинстві я зустрічав ветеранів Громадянської війни!

Є така теорія: Всесвіт і час нескінченні, отже, будь-яка подія неминуча, навіть неможлива.