час

Але геть смуток — для неї зараз не час: веселитися так веселитися, танцювати так танцювати — ось мій девіз, а чи є підстава для веселощів і для танців, чи ні — не важливо. Чим частіше себе пересилуватимеш, тим бадьоріше почуватимешся.

За старих часів говорили: бажання знищити пристрасті — рівносильне бажанню знищити нас самих; треба лише вміти керувати ними. У наших руках пристрасті — те, що лікувальні компоненти: приготовані майстерним хіміком, вони перетворюються на благодійні ліки.

Жінка для чоловіка і є та сама річка, куди він увесь час норовить пірнути, щоб скупатися у вологому вирі очей, витертися насухо шовком волосся, сісти до багаття її серця, відчувши хвилюючий аромат шкіри, випити одним ковтком її губи, з'їсти з апетитом усі її час, потім залягти в душу і заснути. Спати доти, доки його не почне будити якийсь мужик зі словами:«Вставай, ти проспав своє щастя, тепер це моя річка».

Спати в труні – це небилиці. Я сплю в морозильнику. До речі, піца з часником — це смачно, тільки іноді це псує побачення. Якщо бризнути на мене святою водою, я промокну. Розп'яття? Так, будь ласка, якщо вас це заводить. Так, і я напевно не вмію перетворюватися на кажан. Хоча це, звичайно, було б круто.

Люди звикають до певних речей, прив'язуються до них, як до домашніх вихованців, люблять їх не тільки за зручність використання, але часом і за те, що дана річ стала свідком тієї чи іншої радісної події або, навпаки, важкого періоду в їхньому житті, На щастя благополучно завершився.

Є такі сльози, які треба виплакати обов'язково, у будь—який час дня та ночі, виплакати, щоби все всередині перегоріло.

— Адже це шлях у безнадійність. Я сказав би, що це безумство, не шануй я вікову мудрість Елронда. – То безнадійність чи божевілля?

Неправда, що одружені чоловіки, побачивши красиву жінку, забувають про те, що вони одружені. Цієї хвилини їх особливо пригнічує саме спогад про це.

У ньому не було ні краплі розуміння проблем армії, ні перспектив її розвитку. Одного разу визублені догми були абсолютно непохитними у його свідомості. Висловлювати якусь думку, відмінну від того, що було записано в підручниках, написаних за десять років до появи Дурова в Бронетанковій академії, було не тільки марно, а й небезпечно.

Колись ми згадаємо так багато, що зробимо найбільший в історії екскаватор, вириємо найглибшу, яка колись була, могилу, і навіки поховаємо в ній війну.