людина

А час він не лікує. Воно не заштопує рани, воно просто закриває їх зверху марлевою пов'язкою нових вражень, нових відчуттів, життєвого досвіду. І іноді, зачепившись за щось, ця пов'язка злітає, і свіже повітря потрапляє в рану, даруючи їй новий біль... і нове життя... Час — поганий лікар. Примушує забути про біль старих ран, завдаючи все нові й нові… Так і повземся по життю, як її поранені солдати… І з кожним роком на душі все зростає та зростає кількість погано накладених пов'язок…

Нині ніхто нікого не чує. Усі точно знають, що хочуть почути, але ніхто до ладу не слухає.

Зачекайте. Ви ще не чули всю історію. — Я теж, бо вигадував на ходу.

Колись люди думали, що колись хтось помирає, його душу в країну мертвих забирає ворон. Але іноді... лише іноді... Ворон приносить цю душу назад, щоб поновити порядок речей.

Кожен любить те, навіщо він працює, і кожен трудиться у тому, що він любить.

Чистий вітер їсть колише, Чистий сніг замітає поля. Більше ворожого кроку не чує, Відпочиває моя земля.

Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.

Дружбу необхідно заслужити. Вона має важливе значення. Не варто витрачати її на того, кому вона не потрібна, хто не відповість на неї. Наскільки я можу судити, люди мають різний життєвий досвід.

Запам'ятай раз і назавжди, дитинко! Я ніколи не брешу! Я творчо імпровізую!

Начебто й думки ні про що, а голова забита...