правда

— Він може закохатися в одну з них. А тому ви повинні відвідати його, як він приїде. - Відвідати? Не бачу для цього жодних причин. - Господи, Містер Беннет! — Їдьте самі разом із дівчатами. Або ще краще, відправте їх самих. - Одних?! — Так, оскільки ви такі гарні, містер Бінглі, чого доброго, вибере вас.

- Кас? - Можна я його вб'ю? - Я взагалі все чую. - Ні, він нам потрібний живим... поки що. Ось поверне тобі благодать і зробиш із ним усе, що захочеш. - Хочу вбивати його повільно. - Я сиджу всього за крок від тебе!

Сильні уми ніколи не бувають слухняними.

Іноді мені здається, що всі мають улюблений пончик. Де мій улюблений пончик?

Втратити батька означає втратити вірного порадника і наставника, того, хто підтримував би тебе, як стовбур — гілки. Втратити матір — це... однаково, що втратити сонце над головою.

Після півтори сотні років спільного життя минає все, крім ненависті. Знаєш не лише те, що вони скажуть, а й те, як вони це скажуть. Дізнаєшся їх настільки добре, що життя перетворюється на ланцюг нескінченних та стомлюючих повторень. Довге життя раптом жахливим чином перетворилося на пастку.

Це я... чи весь світ божеволіє?

Дітей обдурюють цукерками, дорослих – клятвами.

Жалюгідний ти Вася... Уберіг нас Господь від такого царя.

... але раптово з'являється хтось і змушує тебе одуматися, стримати свій запал. А коли ти зменшуєш оберти, починаєш помічати різні речі: що на полиці серед пляшок з текілою стоїть кубок, що зараз грає улюблена пісня, що сьогодні вівторок 13, і що Розанна готова бігти з вами прямо зараз, хоч на край світу. Різні дрібниці, Клаудіо... ваша дочка вчить цінувати мене щомиті. Я з нею ставаю кращою.