страх

Людей не можна розкладати по поличках, як пошту при сортуванні — повія, домогосподарка, свята. Ми такі неоднозначні. Страхи, бажання, думки та ситуації постійно змінюють нас, ми текучи, як вода.

Коли дитина вперше дізнається ціну дорослим — коли серйозне маля вперше здогадується, що дорослі не наділені божественною проникливістю, що далеко не завжди судження їх мудрі, думки вірні, а вироки справедливі — все в ньому перевертається від жаху та розпачу. Боги скидаються з п'єдесталів, і не залишається впевненості ні в чому.

Гашишіми, які отримали свою назву внаслідок величезної кількості гашишу, що поглиналися ними, були унікальним явищем серед убивць, оскільки відрізнялися нещадністю і в той же час мали схильність хихикати, тягнутися від гри світла і тіні на лезах своїх жахливих ножів, а також — у виняткових випадках — відключатися в самий невідповідний момент.

Тобі потрібен той, хто допоможе тобі здійснити твої мрії і зможе позбавити тебе твоїх страхів. Той, хто поважатиме тебе, любитиме тебе як ти є, особливо твої слабкості. Поруч із тобою має бути той, хто зробить тебе щасливою, по—справжньому щасливою, яка себе не пам'ятає від щастя.

Подумайте про все це, а потім погляньте на нашу зелену, добру, смирну землю — порівняйте їх, море і землю, чи не помічаєте ви тут дивної схожості з тим, що всередині вас? Бо як страшний океан з усіх боків оточує квітучу землю, так і в душі у людини є свій Таїті, свій острівець радості та спокою, а навколо нього вирують численні страхи невідомого життя. Упаси тебе бог, людина! Не здумай покинути цей острів і пуститись у плавання. Повернення не буде.

— Школярка? Жах, Скотт! — Хто тобі сказав? — Уоллесе, хто ж ще. — Уоллесе, ну ти й трепло! — Ти мене знаєш.

І справа зовсім не в тому, що ти її любиш або не любиш, та й взагалі — до чого тут кохання? Усі чоловіки чудово знають, що немає жодного кохання на білому світі в двадцять першому столітті, а може, й раніше не було, ну ось так — ні, і все тут. Є комфорт, звичка, сусідство, співжиття, бажання, куди без нього, та й лідер цього списку — ділове партнерство. Ні, слова залишилися, без них ніяк, без них жінка не зможе себе переконати, що їй потрібен саме цей чоловік, та й чоловік без цих слів не зможе її отримати. Ці дивні жінки, вони досі навіщось ще чіпляються за слова і наскрізь прогнивий посуд під назвою«кохання». Хоча чому«навіщось»? Зрозуміло, навіщо. Вони теж чудово знають, що її немає, любові цієї самої, але їм зручніше і комфортніше думати, що вона є, оскільки так куди простіше пояснити самій собі, чому вона живе з цим алкашем і невдахою, ніж зізнатися собі, що насправді— то нею рухає страх самотності, а самотність — це саме те, що нестерпно для жінки. І не вірте авторам романів, які оспівують самотню та незалежну жінку, — вони брешуть, причому безбожно. Незалежна — це просто, але самотня і при цьому щаслива? Брехня. Ні, панове чоловіка, це страх. Але коли настає край, коли зовсім біда — жінки вміють цей страх загнати всередину та йдуть уперед, ризикуючи всім. А ми? А ми вважаємо за краще жити з нашим страхом у сфері відносин із протилежною статтю, ми домовляємося з ним. Адже він є не тільки у них, а й у нас. І наш, чоловічий, не менший, ніж їх, жіночий, а навпаки, куди більший і ганебніший.

Чекала вона майже спокійно, твердо вірячи, що нічого не може статися. Все її виховання було спрямоване на те, щоб чекати тільки щасливих кінців: сумнів у вдачі для її покоління дорівнював майже зраді. Їй траплялося, звичайно, відчувати і страх, і невпевненість, але внутрішнє переконання в благополучному результаті було завжди сильніше за реальні обставини.

Хто подолав страх, той навчився плавати. Хто звільнився від страху, той навчився пірнати.

Щоправда, найжахливіше — це страх. Не той біль, що зараз, а страх від думки, що може стати ще гіршим.