вічність

... Але найсильніше, найнищівніше — Біла Безмовність у його безпристрасності. Ніщо не ворухнеться, небо яскраве, як відполірована мідь, найменший шепіт здається святотатством, і людина лякається власного голосу. Єдина частка живого, що пересувається по примарній пустелі мертвого світу, він страшиться своєї зухвалості, гостро усвідомлюючи, що він лише черв'як. Самі собою виникають дивні думки, таємниця всесвіту шукає свого вираження. І на людину знаходить страх перед смертю, перед«богом», перед усім світом, а разом зі страхом – надія на воскресіння та життя та туга за безсмертям – марне прагнення полоненої матерії; ось тоді людина залишається наодинці з«богом».

Любов творить із людиною чудеса. Її жаркий дотик миттєво розтоплює сніг, що злежався, і навіть вічна мерзлота виявляється під загрозою, якщо любов терпляча і вірна. Але любити дітей – це одна сторона медалі. Інша – навчити дитину любити інших. Вчительку, у якої сьогодні болить голова та поганий настрій. Однокласника, який«дістав» плоскими жарти. І навіть мати, ту саму, що не знає рецепта млинців. Приймати кохання — радість. Любити інших - праця.

…Мудрого не пам'ятатимуть вічно, як і дурного; у майбутні дні все буде забуто, і, на жаль, мудрий помирає нарівні з дурним!

Фотографія фіксує вічність, насправді будучи доказом того, що все є лише коротка мить в очах вічності.

Ти знаєш, і я знаю, що я містер Ніхто з Ніоткуда, на шляху до Вічності, з погаслим ліхтарем і без жодної свічки.

Іноді хвилина тяглася, мов вічність. Наче в годинах села батарея, і вони йдуть все повільніше, поки їх випадково не струснуть, і тоді виявляється, що минув уже тиждень.

Вульгарність взагалі безсмертна.

— Він житиме? А то як же команді та без талісмана. — Погіршення стану не передбачається. Наномолекулярна функціональність відновлена, клітини асимілюються із собі подібними. — Вона створює тканину... — Якби ми були в моїй лабораторії, така регенерація зайняла б максимум 20 хвилин. — Ой, ми його губимо. Час смерті? — Не дочекаєшся, я житиму вічно ; я тепер весь із пластику.

Так життя, звівши людину на вершину благополуччя, продовжує і там дражнити і мучити його. Попереду завжди залишається щось недосяжне, вічна спокуса та вічна незадоволеність.

Ніщо не вічне під місяцем, і красуня стане сатаною.