життя

... час у всіх забирає життя потроху. Людина вмирає не відразу. Він згасає повільно зсередини. І лише через якийсь час настає фінальна розплата. Уникнути її нікому не дано. Кожен має платити за те, що отримав.

Факт очікування чогось робить це ще цікавішим.

Мільйони років у квітів ростуть шипи. І мільйони років баранчики все-таки їдять квіти.

Іноді на життєвому шляху зустрічається такий собака, який справді поселяється в твоєму серці, і його неможливо забути.

Я ніколи не вибачатимуся за Сполучені Штати Америки, незважаючи на жодні факти.

Просто лихо з ними, з відвертими, відкритими людьми. Вони думають, що й інші — такі самі.

- Фібі, перестань, ти нікого не вбивала, просто люди вмирали, поки ти була в дантиста. Це звичайний збіг. — Ти їм скажи. Ой, не вийде, ВОНИ ПОМЕРЛИ!

- Що ти тут робиш? Пішли усередину! - Я не можу. Ачі приїде, і ми втечемо! - Що? Ви трахнете?

Поки рана гаряча, вона не болить, а ось варто їй охолонути.

— А чому однією щіткою користуватись не можна, а одним милом можна? — Бо мило — не щітка. Воно саме себе очищає. - Гаразд. Тільки коли підеш у душ, подумай про те, що я мою в останню чергу, а ти в першу.