Мотивуючі цитати

Люди як книги, які не варто судити по обкладинці. Ніколи не знаєш, який сюжет і хто лиходій їхньої історії.

Кожен за себе. Перемога дістається сміливим. Егоїзм – це все. Але егоїзм, який прагне багатства і слави, вищий за егоїзм, який прагне любові і жіночих ласок.

- Я бізнесмен. Не більше не менше. - Ти злодій, Каз. — Хіба я сказав не те саме?

Батько говорив, що швидкий удар меча захищає надійніше за будь-який щит.

Саме ми здатні наділити події, що здаються поганими, силою здаватися поганими в момент їх здійснення і продовжувати здаватися поганими після цього.

Мужній той, кому труднощі не заважають здійснити благородне та сміливе підприємство, кого перешкоди не змушують відступити на півдорозі до мети. Він діє всупереч усьому, ведений почуттям справедливості, без якого мужність не має сенсу.

За роки служби в поліції Норман переконався, що телепатія все-таки існує. Інша річ, що це важка роботя. Практично нездійсненна... якщо не знати, яку хвилю налаштовуватися. Насамперед треба зрозуміти, як проникнути у свідомість тієї людини, яка тобі потрібна — вритися їй у мізки, на кшталт крихітної землерийки, — і вловити навіть не думку, а хвилю, на якій працює його мозок. Зовсім не обов'язково читати думки. Найголовніше - вловити спосіб мислення. І як тільки ти з ним розібрався, як ти вжився в образ, Тоді вже можна йти прямо - не слідом за наміченою жертвою, але по тому ж шляху, випереджаючи її на крок, тому що ти можеш заздалегідь передбачати всі її події. І одного разу ввечері, коли він (або вона, в даному випадку) найменше цього чекає, ти будеш на місці... затаїшся за дверима... або сховаєшся під ліжком з ножем у руці, готовий встромити його крізь матрац, як тільки бідолаха вляжеться спати.

Я дійшов остаточного висновку, що маю зайнятися політикою.

Весна обдурила. Вражаюче рано втік сніг, прийшли теплі південні дні, розгорнулася зелень, часом стояла майже літня спека, і здивований обиватель небезпечно себе обмацував: не перед добром це. Але природа не терпить порушення рівноваги, і холод і дощ квапливо і з успіхом стали наздоганяти втрачене.

Якось Раневську запитали, чи була вона колись закохана. - Аякже, - відповіла Раневська, - коли мені виповнилося дев'ятнадцять років, я вступила в провінційну трупу і одразу ж закохалася у першого героя-коханця! Такий красень був! А я була страшна як смертний гріх. Я його очима їла, але він не звертав на мене уваги. Але одного разу раптом підійшов і сказав шикарним своїм баритоном:«Дітю, ви ж біля театру кімнату винаймаєте? Так чекайте сьогодні ввечері: буду у вас о сьомій годині». Я побігла до антрепренера, грошей у рахунок платні взяла, вина купила, їжі всякої, одяглася, нафарбувалася - сиджу чекаю. О сьомій нема, о восьмій нема, о дев'ятій годині приходить... П'яний і з бабою! «Діточку, – каже, – погуляйте десь пару годин, дорога моя!» З того часу не те що закохуватися – дивитися на мужиків не можу: гади та мерзотники!