Серіал

- Коли ми домовлялися? - Вчора. - Вчора мене не було вдома, я був у Дубліні! - Не моя вина, що ти не слухав.

Задаючи питання, виглядаєш розумніше, ніж коли мовчиш, не знаючи відповідей.

Є пісні, під які хочеться танцювати, пісні, яким хочеться підспівувати, але найкращі пісні — це ті, які повертають тебе до моменту, коли ти вперше почув їх, і знову, і знову розбивають твоє серце. (Під деякі пісні хочеться танцювати, деяким пісням хочеться підспівувати, але найкращі пісні повертають вас у момент, коли ви почули їх уперше, і знову розбивають ваше серце.)

Він завжди був розумний, навіть у хлоп'ячі роки, але розум і мудрість — речі різні.

— Але я завжди хотів бути розвідником. — А я хотів бути чарівником.

— Якось я вже забрав твої страждання! Можу зробити знову, але вирішувати тобі... — Послухай... Я знаю, ти думаєш, що забрав їх... але вони залишилися... Я й не пам'ятаю причин... я відчуваю порожнечу, самотність та стирання пам'яті нічого не змінить, не змінить того, що сталося.

Жінка, яка чує твої думки, — це твоя дружина.

Мода не знає зручності, головне – яке обличчя ти показуєш світові.

- Як вона виглядає? - Як бібліотекарка. — Бібліотекарка на твій смак чи мій? — Ну, на ньому був одяг, якщо ти про це.

— Не знаю, що я думав. Я такий дурень! — Ні, ти просто хотів якнайшвидше покінчити з болем. Якби так можна було, але так не вийде. Тобі розбили серце і на це піде час.