Серіал

Любов прекрасне почуття.

Я прокляв все, до чого торкаюся. Ніхто не вип'є воду, яку я пив. Навіть якщо помиратиме від голоду, не з'їсть хліба, що я їм. Коли виходжу на ринок, хулігани плюють на землю. Діти тікають, матерям стає страшно. Мене навіть не поховають разом із іншими підданими — у нас свій цвинтар. Навіть імен не напишуть на чорних надгробних каменях, щоб не проклинали ці імена. Як коваль кує підкови, як він змахує своїм молотом, також і я забираю чужі душі, жодного разу не забарившись, не дивлячись на чужі сльози, тому що я знаю, що у кожного в житті є свої обов'язки. І це моя. Я – кат. Наш Повелитель це тінь Бога на Землі. Він винесевирок, а я стану його ангелом смерті і виконаю його. До сьогодні я відрубав сотні голів, кидав петлю на шию. Бачив очі, що плакали і благали. Хто він, який скоїв злочин, грішний чи ні, не знаю. Але отримавши наказ, вирушаючи за життям, я благаю тільки про одне: Боже, благаю тебе! Аби ця людина не була невинна...

Школа. Замкнутий світ, що поєднує в собі все найкраще від федерального трудового табору та птахоферми третього світу. Просто диво, що я вийшов, нікого не вбивши.

Дивитись - не означає бачити, мертва дівчинка. Зір, справжній зір - ось суть фехтування.

Чим яскравіша зірка, тим швидше вона згоряє.

У світі нема справедливості. Ми самі віримо її.

Жаль приходять у всіх формах та розмірах. Деякі малі, як ми робимо щось погане з кращих спонукань. Деякі більше, як ми підводимо друга. Деякі з нас уникають болю жалю, роблячи правильний вибір. Деякі з нас не мають часу на жаль, тому що ми дивимося в майбутнє. Іноді нам доводиться боротися з наслідками минулого, а іноді ми ховаємо наше співчуття за обіцянкою змінити своє життя. Але найбільше ми шкодуємо не про те, що зробили, а про речі, які не зробили. Про слова, що ми не сказали, які могли врятувати когось дорогого нам. Особливо коли ми бачимо темну бурю, що згущується над їхніми головами.

Іноді дійсність зненацька обрушується на нас. А іноді вона повільно опановує нас, незважаючи на всі наші зусилля ігнорувати її.

- Майку, так не можна, це ж наш прекурсор, без неї ніяк. — Пацан, якщо доведеться трохи гальмувати, то й нехай — краще так, ніж сісти або здохнути через психованну дуру. — Чогось вона мені шаленої не здалося... скоріше... правильною. — Ну ось, тепер ти сексист, повір — баба заслуговує на смерть, як будь-який мужик на світі.

— Довго це ще продовжуватиметься? - Ти про що? — Це безпробудне пияцтво, нескінченні вечірки, безсистемні ставки. - Важко сказати. Спробую робити це через день.