людина

Подушка – сніг під теплою щокою. Руки мої пестять завірюху; Ти пішла.

— Це велика, дуже велика людина, яка хоче спокою, але вірить лише у погрози та в насильницькі засоби для її досягнення. Загалом, панове, він великий варвар.

В екзистенції окреслилася тенденція до погіршення життєвих кондицій, або, попросту сказати, справи були хронічні нікуди.

— Мій дорогий містере Беннет, мене більше не засмутить жодне ваше слово. — Ви мене засмутили.

Не вірте розповсюдженим прислів'ям, що, мовляв,«було і колишнім поросло». Минуле впивається в тебе немов кігтями, не відірвеш.

Самотність легше переносити, коли ти щасливий.

Весь світ тримається на балансі. Темрява і світло, добро і зло, шоколадне та арахісове масло.

Копатися у смітті не соромно, хлопче. Соромно бути від цього щасливим.

Боятися треба не вчинків, а лінощів, млявості, ниття, зневіри. Під лежачий камінь вода ще, може, й затече, а ось під обмазаний соплями нема. Він гідроізольований.

Хоча узмор'я – це ідеальний варіант. Вся штука в тому, що в прикордонному стані, між двома стихіями, ми почуваємося краще. Там, де земля зустрічається із водою. Там, де земля зустрічається із небом. Де тіло зустрічається із духом. Простір з часом. Нам приємно перебувати на кордоні світів і, сидячи в одному, заглядати до сусіднього.