страх

Туристи – це найжахливіша порода людей. Іноді виникає невиразна підозра, що будь—який народ за межі країни намагається відправити найнеприємніших своїх представників – найгучніших, найневихованіших, найбезглуздіших. Але, певно, все простіше. Напевно, в голові у кожної людини спрацьовує секретний перемикач«робота—відпочинок» і відключає вісімдесят відсотків мізків.

— Ми не можемо захистити молодь від бід. Біль має прийти і прийде. — І що мені стояти і байдуже дивитися? — Ні. Передбачається, що ти повинен навчити його не боятися життя.

Все залежить від ставлення до ситуації ; хтось скаже, що йому взагалі не щастить, все руйнується і поставить на собі хрест, а інший зрозуміє, що, значить, не туди йде, що є інші дороги і треба насолоджуватися тим, що є, пробувати, не боятися, так, нудьгувати іноді, але вранці прокинутися і крокувати далі...

— Я не розумію, що Тед знайшов у цій жахливій жінці. Ну, тобто так, вона має буфер, але… Хоча знаєте, цього достатньо.

Коли рано—вранці Гем, гуляючи вулицями, вдивлялася в обличчя зустрічних, вона незмінно виявляла саме цю, одну—єдину рису — байдужість, лише зрідка оживлену страхом запізнитися або тьмяним відблиском гарного настрою.

Існує лише одна форма інфекції, яка поширюється швидше за вірус. І це — страх. (Лише одна епідемія поширюється швидше за вірус, — подумала вона. — Це страх.)

Страх ріже глибше за меч.

Боятися це добре. Боятися це просто. Боятися це нормально. Але безглуздо і марно.

Усі ми маємо страхи. Але в тих, хто дивиться їм в обличчя, є ще й мужність.

Дівоче серце вміщує безліч котів. Кожен кіт як перший раз. Маша познайомилася з одним, у Макдональдсі. Жахливо закохана. Віддала котлету з мого чізбургера. Я по серветки ходив. Повернувся, а він уже голиться моєю бритвою.