вічність

Більшість сучасних книг — лише мерехтливі відображення сьогодення. Вони дуже швидко згасають. Старе ж виявляє свою найпотаємнішу цінність — довговічність. Аби нове — це сама скороминущість. Сьогодні воно здається прекрасним, а завтра постає у всій своїй безглуздості. Такий шлях літератури.

Як просто піти, і як важко повернутися. Назад. Назад. До витоків. Додому. Посушливе літо. В'южної зими. Від чарів вічних мандрівок якось прокинутися.

У кожного з нас своє бачення любові. Для когось це феєричний секс і можливість спробувати всі мислимі та немислимі заборонені плоди, для когось — вічний пошук недосяжного ідеалу, а для когось – смачний запах, що доноситься з кухні у вихідний день. Як кажуть, кожному своє…

Відкликані від своїх експериментів щодо досягнення найвищої насолоди, вони, безсмертні розумом, увійдуть сюди, у світ дощу та розчарувань.

Ніщо не триває вічно – біль та неприємності в тому числі.

У житті існує лише один вічний« закон культури» — відбір та виживання найсильніших та найхоробріших. Цей закон проявляється вже в життєдіяльності найпростіших клітин і пронизує існування всіх живих організмів — від мікробів до ссавців та людини.

Тільки в уяві любов може тривати вічно, і може бути вічно оточена блискучим німбом поезії. Здається, я можу набагато краще вигадати любов, ніж випробувати її насправді.

Миті, які ти мені подарувала, мають ім'я, вони звуться захопленням. Вони й досі носять його, вони зіткані з твоєї вічності. Навіть без тебе я ніколи більше не буду сам, бо ти десь існуєш.

Відомо, що найбільше ми любимо не тих, хто зробив нам благо, а тих, кого облагодіювали самі і хто, на нашу вічну помилку, нібито повинен відчувати до нас безмежну вдячність.

День, коли люди скуштували заборонений плід, став днем ​​їхнього прокляття. Ми прирекли себе на вічне коло ненависті.