життя

— Поясніть суду — чому двадцять років усе було добре, і раптом така трагедія? — Вибачте, пане суддя, двадцять років тривала трагедія і тільки тепер все має бути добре!

— Чи не помер Бог? - почав він. — Одвічне питання. Якось, почувши його, я розсміявся і відповів:« Ні не помер, просто задрімав під вашу порожню балаканину».

У мене достатньо хоробрості, щоб знову просто побачити тебе.

— Роберт любить убивати. І він король. — Як же вийшло? — Тому що він любить убивати. І в нього виходило.

Твоя самовпевненість не знає меж. Упокори своє серце, дитино, інакше я власними руками його вирву.

- Ми вдячні тобі. — Я не ради тебе стараюся. — А навіщо ти це робиш? — Тому що коли-небудь мені буде потрібна допомога при вивезенні тіла і ти не посмієш відмовитися!

Повстань або помри = рівновага.

Ми стаємо собою завдяки нашим вчинкам. Це індуктивне пояснення нераціональної поведінки людської істоти.

Те, що відбувається зі мною сьогодні, романтики назвали б мелодрамою, а циніки – трагедією.

- Гей, ви! Неповнолітнім вхід заборонено! Зачини двері, холодно! - Несправедливо! - Качан! — Кого це він назвав качанами? - Заткнися! Я, між іншим, при волоссі!