життя

Мовчання телефону – найогидніше з усіх мовчань, коли у режимі очікування.

Думки — річ цінна, від них багато користі.

Мене не цікавлять деталі, коли ясна суть.

— Нам треба поговорити, Докторе Хаусе. Сестра Августина вірить у те, чого не може бути. — Я думав, що у вас у вас робота така. ( — Сестра Августина вірить у те, чого немає. — Я думав, це ваш прямий обов'язок.)

Серпень пролетів, як сон. Напередодні першого вересня вони лягли спати опівночі. Будильник Антуана, який ледарів цілий місяць, був заведений на вісім годин. Антуан нерухомо лежав на спині, рука із запаленою сигаретою звисала з ліжка. Почався дощ. Тяжкі краплі ліниво спускалися з небес і падали на асфальт. Антуану чомусь здавалося, що дощ теплий, а може, й солоний, як сльози Люсіль, що тихо скочувалися з її очей йому на щоку. Було безглуздо питати про причини цих сліз — що хмари, що Люсіль. Скінчилося літо. Він знав, пройшло найпрекрасніше літо в їхньому житті.

Я смію все, що можна людині, хто сміє більше, та не людина!

Роби рух заради руху. Тільки тут і зараз.

Життя біля моря. Це найкраще – чути його шум день і ніч, вдихати його запах, гуляти вздовж берега і стежити за обрій, де заокруглюється земля… Усвідомлювати, що там, у глибині, відбувається стільки всього такого, що нам ніколи не побачити і не впізнати. Мов за твоїм порогом одразу починається якась велика таємниця… А ще шторми. Коли хвилі перехльостують через хвилеріз, вітер гне дерева як траву, а ти спостерігаєш за всім цим, сидячи в будинку, де тепло, сухо та затишно.

... Чим більше ти ревеш, тим більше солі злизнуть вони з твого підборіддя. Ну, ридай, а вони смоктатимуть твої охи та ахи, як коти валеріанку.

Чуєш, ти, Бріжит Бардо!