життя

Я сімдесятирічна жінка. У мене плани і на дітей, і на онуків. Що ти за жінка, якщо ти не маєш планів ні на сина, ні на його батька?

У мене таке почуття, що в тебе є пачка журналів Maxim замість серця...

Не гвалтуй свої мізки, у тебе є й інші органи, які принесуть тобі набагато більше задоволення.

Найскладніше у прощанні — це прощатися знову і знову, щодня … Щодня ми визнаємо всю ту ж істину… Життя йде вперед … але наш час тут обмежений. І щоб вшанувати тих, хто пішов у інший світ, ми повинні прожити своє життя гідно!

— Тебе притягує все небезпечне: потужні вантажівки, мотоцикли, феєрверки... — Усі люблять феєрверки! — Дивитись — так, але не робити.

І хто винен, що грають погані актори, Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає, Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери, Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.

Боятися треба не вчинків, а лінощів, млявості, ниття, зневіри. Під лежачий камінь вода ще, може, й затече, а ось під обмазаний соплями нема. Він гідроізольований.

Мег гарна, а Марі має індивідуальність. Це лотерея. Втім, кожна з них буде гарною дружиною. — Е—е—е, не поспішайте мене з весіллям. — А я й не кваплю. Добре подумавши, ви можете одружитися будь—якого дня цього тижня.

— До зустрічі у Мілані. — А ти скоро туди приїдеш? — Да скоро. За три—чотири роки.

У дитинстві для щастя було достатньо одного морозива.