Книга / твір

З літературою було покінчено. Дні потягнулися тяжкою низкою. Сон, кефір, робота, самотність. Колеги, бачачи мій стан, занепокоїлися. Познайомили мене з розвиненою дівчиною Фрідою Штейн. Ми провели дві години у ресторані. Грала музика. Фріда читала меню, як Тору, справа наліво. Ми замовили млинці та каву. Фріда сказала: — Усі ми люди певного кола. Я кивнув. — Сподіваюся, і ви людина певного кола? - Так, - сказав я. - Якого саме? - Четвертого, - кажу, - якщо ви маєте на увазі кола пекла. - Браво! - сказала дівчина. Я зараз же замовив шампанське.

Життя – не репетиція, інакше не переграєш…

У мене є недолік: я не вірю в добрі новини.

З того часу вона могла чітко пояснити, що таке гра розуму. Це коли в голові закипають бульбашки, як у склянці з лимонадом, і мозок клекоче, і щось починає клацати-клацати… Побіжать різнокольорові цифри, зливаючись і знову поділяючись, абсолютно живі… Картинки хаотично виринають на поверхню, здіймаються, набирають об'єм, і там, усередині чола, відбиваються у цілій галереї дзеркал, шикуючись менуетними парами, пропливаючи в'яззю, арабесками, стрункими чарівними візерунками; одна змінює іншу, тане, виплескуючи наостанок відблиск чудової калейдоскопічної зорі, щоб згаснути і знову розцвісти, як гобелен, на оксамитовому вишневому, фіолетовому, синьо-нічному тлі пульсуючого… Це коли вона сидить і не розуміє - як це минуло стільки часу.

Тільки після ретельного огранювання алмаз стає коштовністю.

Нам завдає біль не те, що відбувається, а наше ставлення до того, що відбувається.

— Знаєте, як говорили гностики? — зображуючи психопата, поцікавився він, тицяючи пістолетом їй у спину. - Н... н... не знаю. — Світ — не лик Божий, а диявольський обман.

Для зіткнення потрібні двоє.

Важко зцілитись від нещасного дитинства. Від тепличного дитинства вилікуватися, мабуть, неможливо.

Куди б тебе життям не заносило, ти це ти. Зі своїми проблемами, зі своїми здібностями, єдиний та неповторний.