життя

Що я пишу? Афоризми, фрашки, лірику чи сатиру? Ні, я пишу себе – свій власний щоденник.

Отримав диплом із відзнакою. Дивне це словотвори — розумій як хочеш: або на відміну від інших, або з відмінними оцінками.

Якби я, поступаючись проханням, почала писати про себе, це була б жалібна книга —«Доля — повія».

[На кремації трупа] - Що тепер? - Запустимо машину і спалимо її. Хочеш щось сказати? — Він був поганим копом, погано чинив, тож погано скінчив. Амінь. - Амінь.

Наші знання нас проклинають. Нам складно поділитися своїм досвідом із оточуючими, бо непросто відтворити їхній стан незнання. Пояснення зазнає невдачі, коли ми не в змозі перекладати зі своєї професійної мови мовою необізнаних слухачів.

Отже, друзі: два тіла — одна душа.

У нього було почуття, що він і справді йде по хисткому вузькому містку над безоднею безумства. Безумство було повсюди, воно шелестіло, як м'які крила нічних мисливців — сов з величезними золотистими очима: він ішов просто в безумство . Безумство поруч, всюди, все ближче і ближче.

Це політика, Рейнмар. У політиці є дві альтернативні цілі: перша – угода, друга – конфлікт. Угода досягається, коли одна зі сторін вірить у нісенітницю, яку говорить друга.

Час вбиває ентузіазм. Залишається тільки холодне вміння ставити цілі та воля, необхідна, щоб до них йти.

- Ревнощі - це частина жінки. Якщо вона тебе не ревнує, то ревнує когось іншого. – А коли набридає? - Стервлю. Стервозність жінці так само необхідна, як чоловікові - харизма.