людина

— Яка в тебе супер—сила? — Гроші.

Ну мусить бути чоловік, створений спеціально для мене!

У танцях є трохи божевілля, це йде всім на користь.

— Ну і яке творіння преться від дів і золота? - Пі Дідді? - Ну треба ж. - Що? — Я рік був небіжчиком, повернувся, а твої жарти смішнішими не стали. - Заткнися. Я дотепний.

Ні, ясна річ, коли в тебе є бабоси, ти будь що собі можеш дозволити, навіть симфонічний оркестр. А якщо в тебе немає нічого, крім почуттів, то ти як оголений провід — можеш тільки вдарити.

— Ви по ній сумуєте, за тією ким були... яку вже не пам'ятаєте? — Це як нудьгувати суходолом, коли запливаєш далеко в море. Вона під тобою глибоко, недосяжна. Ти пливеш над нею і не можеш торкнутися, але вона там.

Але що таке пекло? Що є рай? Адже все це лише всередині нас. В нашому домі. І пекло, і рай можна знайти у кожній кімнаті. За будь—якими дверима. Під кожною сімейною ковдрою. Це так: трохи злості — і людина людині пекло. Трохи милості, трохи щедрості – і людина людині рай.

— Я думав, що ви все знаєте. — Це була б непробачна трата пам'яті. Я обираю.

— Скажи, будь ласка, в яку пору року жінки частіше божеволіють? Весною? — Як правило, лікарні переповнені у червні.

Вона стане такою, як я, як тисячі інших: жінкою, яка чекає на смерть, сама вже не знаючи, навіщо живе.