життя

Біль виявився таким несподіваним, сильним і незаслуженим, що він навіть не заплакав, а дуже здивувався.

На війні як на війні, чи знаєте: краще бути живим параноїком, ніж мерцем, який чекав від життя лише приємних несподіванок... Одним словом, я не люблю сюрпризи. Зате вони мене просто люблять.

Проробивши пролом у затишшя, Весна йде в багнети, І висунули дахи Зі снігу мови. Голодна до бійки, Оскалилась весна. Як з язика собаки, стікає з дахів слина.

Душа — це стіна, до якої ми притулилися спиною, щоб вистояти.

Ви думаєте про сенс життя одразу за всіх людей, а люди цього не люблять. Люди вважають за краще приймати життя таким, яким воно є. Сенсу життя немає. І сенсу вчинків немає. Якщо вчинок приніс вам задоволення - добре, якщо не приніс - значить він був безглуздим.

- Що ти робиш? — Намагаюся читати по губах. Стій, сальса штанина... — Ти не читаєш по губах. - Не читаю.

І як же важливо відчути життя не поодинці, а з кимось разом. Тому що разом завжди сильніше, ніж самотужки.

Своїх кордонів ніхто не знає. Чужих — тим паче.

Зрештою, хто сказав, що дитинство — найщасливіший час життя? О ні, це найстрашніший і найжорстокіший час, пора варварства, коли немає навіть поліції, щоб захистити тебе, є тільки батьки, але вони надто зайняті собою, а їхній світ чужий і незрозумілий.

Але раптом... О, це прокляте слово! Ідучи назавжди, я несу в собі непереборний, малодушний страх перед цим словом. Я боюся його так само як слова "сюрприз", як слів "вас до телефону", "вам телеграма" або "вас просять до кабінету". Я дуже добре знаю, що слідує за цими словами.